- Стріляй!
Постріл.
Тиша.
Здавалося б - стало тихіше,
Але невгамовно кричить
Те серце, що завжди мовчить.
Настасю, ятриш знову душу,
Я з неї каміння не зрушу,
Хай плаче, а краще хай знає,
Той жаль, що мені серце крає.
Життя не триватиме вічно,
Чому ж тоді тіло калічать
Слова, що віщують про смерть?..
Коли у житті коловерть,
Коли всі забули напевне,
Але не пропали даремно
Ті книги, ті вірші, та казка,
Давайте, згадайте... Будь ласка...
Процесія, цвинтар і тиша:
Давай розмовляти тихіше...

Присвячується одному з моїх улюблених письменників - Павлу Загребельному. 05.02.2009 його поховали на Байковому кладовищі.

Писалось тогда же, просто как-то захотелось повесить.